ДОДАТОК
до наказу Міністерства
освіти і науки України
від
16. 06. 2015 р. № 641
КОНЦЕПЦІЯ
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ
ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ
Сьогодні Українська держава та її
громадяни стають безпосередніми учасниками процесів, які мають надзвичайно
велике значення для подальшого визначення, першою чергою, своєї долі, долі
своїх сусідів, подальшого світового порядку на планеті. В сучасних важких і
болісних ситуаціях викликів та загроз і водночас великих перспектив розвитку, кардинальних
змін у політиці, економіці, соціальній сфері пріоритетним завданням суспільного
поступу, поряд з убезпеченням своєї суверенності й територіальної цілісності,
пошуками шляхів для інтегрування в європейське співтовариство, є визначення
нової стратегії виховання як багатокомпонентної та багатовекторної системи, яка
великою мірою формує майбутній розвиток Української держави.
Серед виховних напрямів сьогодні найбільш
актуальними виступають патріотичне, громадянське виховання як стрижневі,
основоположні, що відповідають як нагальним вимогам і викликам сучасності, так
і закладають підвалини для формування свідомості нинішніх і прийдешніх
поколінь, які розглядатимуть державу (раtria) як запоруку власного особистісного
розвитку, що спирається на ідеї гуманізму, соціального добробуту, демократії,
свободи, толерантності, виваженості, відповідальності, здорового способу життя,
готовності до змін.
Інтеграційні процеси, що відбуваються в
Україні, європоцентричність, пробудження громадянської і громадської ініціативи,
виникнення різних громадських рухів, розповсюдження волонтерської діяльності,
які накладаються на технологічну і комунікативну глобалізацію, міграційні зміни
всередині суспільства, ідентифікаційні і реідентифікаційні процеси в
особистісному розвитку кожного українця, відбуваються на тлі сплеску інтересу і
прояву патріотичних почуттів і нових ставлень до історії, культури, релігії,
традицій і звичаїв українського народу.
Тому нині, як ніколи, потрібні нові
підходи і нові шляхи до виховання патріотизму як почуття і як базової якості
особистості. При цьому потрібно враховувати, що Україна має древню і величну
культуру та історію, досвід державницького життя, які виступають потужним
джерелом і міцним підґрунтям виховання дітей і молоді. Вони уже ввійшли до
освітнього і загальновиховного простору, але нинішні суспільні процеси
вимагають їх переосмислення, яке відкриває нові можливості для освітньої сфери.
В основу системи національно-патріотичного
виховання покладено ідею розвитку української державності як консолідуючого
чинника розвитку українського суспільства та української політичної нації.
Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам'яті
про тривалі державницькі традиції України.
Серед них Київська Русь, Велике князівство
Литовське, Військо Запорозьке, Гетьманщина, Українська Народна Республіка,
Гетьманат Павла Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка,
Карпатська Україна та інші українські визвольні проекти. На особливу увагу
заслуговує формування української політичної культури в часи Речі Посполитої та
Австро-Угорщини, нове осмислення ролі Кримського Ханату як держави
кримськотатарського народу, включно з тривалим воєнним протистоянням і плідною
військовою та культурною співпрацею.
Особливого значення
набуває ознайомлення з історією героїчної боротьби українського народу за
державну незалежність протягом свого історичного шляху, зокрема у ХХ-ХХІ
століттях це ОУН, УПА, дисидентський рух, студентська Революція на граніті, Помаранчева
революція, Революція Гідності та ін.
Важливим завданням є
розгляд порівняльно-історичних відомостей про переривання державності в інших
європейських країнах, які сьогодні представлені потужними європейськими
націями. Спеціального розгляду потребують історичні обставини, що призводять до
переривання державницької традиції.
Разом із тим, національно-патріотичне
виховання не повинно прищеплювати ідеї культурного імперіалізму, тобто способу
споглядання світу лише очима власної культури. Ця Концепція виходить з ідеї
об’єднання різних народів, національних та етнічних груп, які проживають на
території України, довкола ідеї української державності, українського
громадянства, що виступають загальними надбаннями, забезпечують їхній всебічний
соціальний та культурний розвиток. Українська держава заперечує будь-які форми
дискримінації, підтримуючи всі мови і культури, що зазнали такої дискримінації
в часи колоніальної залежності України.
На жаль, до сьогодні
українська освіта не мала переконливої і позитивної традиції, досвіду щодо
виховання патріотизму в дітей та молоді, у попередні часи боялися взагалі
терміну “національний”, а “патріотичне виховання” сприймали винятково в
етнонародному або неорадянському вимірі.
Протягом останніх десятиліть було
розроблено низку концепцій:
Концепція національної системи виховання
(1996);
Концепція національно-патріотичного
виховання (2009);
Концепція Загальнодержавної цільової
програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 рр.;
Концепція громадянської освіти та
виховання в Україні (2012).
Проте жодна з них не була розгорнута і не
втілилася в конкретні кроки з реалізації через зміну векторів розвитку держави
і, відповідно, освітньої політики, через різні уявлення правлячих еліт на
ідеологію і напрями розвитку освіти.
На сучасному етапі розвитку України, коли
існує пряма загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та
потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна необхідність
переосмислення зробленого і здійснення системних заходів, спрямованих на
посилення патріотичного виховання дітей та молоді – формування нового українця,
що діє на основі національних та європейських цінностей:
- повага до національних символів (Герба,
Прапора, Гімну України);
- участь у громадсько-політичному житті
країни;
- повага до прав людини;
- верховенство права;
- толерантне ставлення до цінностей і
переконань представників іншої культури, а також до регіональних та
національно-мовних особливостей;
- рівність всіх перед законом;
- готовність захищати суверенітет і
територіальну цілісність України.
Відтак, враховуючи всі обставини, виникає
гостра потреба у розробленні концепції, яка б визначала нову стратегію
цілеспрямованого і ефективного процесу виховання суб’єкта громадянського
суспільства, громадянина-патріота України.
Національно-патріотичне виховання дітей та
молоді – це комплексна системна і цілеспрямована діяльність органів державної
влади, громадських організацій, сім’ї, освітніх закладів, інших соціальних
інститутів щодо формування у молодого покоління високої патріотичної
свідомості, почуття вірності, любові до Батьківщини, турботи про благо свого
народу, готовності до виконання громадянського і конституційного обов’язку із
захисту національних інтересів, цілісності, незалежності України, сприяння становленню
її як правової, демократичної, соціальної держави. Найважливішим пріоритетом
національно-патріотичного виховання є формування ціннісного ставлення
особистості до українського народу, Батьківщини, держави, нації.
Патріотичне виховання – складова
національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього
громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання
громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і
культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин.
Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних,
культурних основ розвитку українського суспільства і держави.
Складовою частиною патріотичного виховання,
а в часи воєнної загрози – пріоритетною, є військово-патріотичне виховання,
зорієнтоване на формування у зростаючої особистості готовності до захисту
Вітчизни, розвиток бажання здобувати військові професії, проходити службу у
Збройних Силах України як особливому виді державної служби. Його зміст
визначається національними інтересами України і покликаний забезпечити активну
участь громадян у збереженні її безпеки від зовнішньої загрози. Робота з
військово-патріотичного виховання учнівської молоді має проводитися комплексно,
в єдності всіх його складників спільними зусиллями органів державного
управління, а також освітніх закладів, сім'ї, громадських організацій та
об’єднань, Збройних Сил України, інших силових структур.
Системна організація військо-патріотичного
виховання молоді має бути спрямована на підготовку її до оволодіння військовими
професіями, формування психологічної та фізичної готовності до служби в
Збройних Силах, задоволення потреби підростаючого покоління у постійному
вдосконаленні своєї підготовки до захисту Вітчизни.
Мета патріотичного виховання
конкретизується через систему таких виховних завдань:
- утвердження в свідомості і почуттях
особистості патріотичних цінностей, переконань і поваги до культурного та
історичного минулого України;
- виховання поваги до Конституції
України, Законів України, державної символіки;
- підвищення престижу військової
служби, а звідси – культивування ставлення до солдата як до захисника вітчизни,
героя;
- усвідомлення взаємозв’язку між
індивідуальною свободою, правами людини та її патріотичною відповідальністю;
- сприяння набуттю дітьми та молоддю
патріотичного досвіду на основі готовності до участі в процесах
державотворення, уміння визначати форми та способи своєї участі в
життєдіяльності громадянського суспільства, спілкуватися з соціальними
інститутами, органами влади, спроможності дотримуватись законів та захищати
права людини, готовності взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати
конфлікти відповідно до демократичних принципів;
- формування толерантного ставлення
до інших народів, культур і традицій;
- утвердження гуманістичної
моральності як базової основи громадянського суспільства;
- культивування кращих рис
української ментальності - працелюбності, свободи, справедливості, доброти,
чесності, бережного ставлення до природи;
- формування мовленнєвої культури;
- спонукання зростаючої особистості
до активної протидії українофобству, аморальності, сепаратизму, шовінізму,
фашизму.
2. Принципи
патріотичного виховання
Патріотичне виховання спирається на
загальнопедагогічні принципи виховання, такі як дитиноцентризм,
природовідповідність, культуровідповідність, гуманізм, врахування вікових та
індивідуальних особливостей. Водночас патріотичне виховання має власні
принципи, що відображають його специфіку. Серед них:
- принцип
національної спрямованості, що передбачає формування національної
самосвідомості, виховання любові до рідної землі, українського народу,
шанобливого ставлення до його культури; поваги до культури всіх народів, які
населяють Україну; здатності зберігати свою національну ідентичність, пишатися
приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї
держави;
- принцип
самоактивності й саморегуляції
забезпечує розвиток у вихованця суб’єктних характеристик; формує здатність до
критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень; виробляє
громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію в
діях та вчинках;
- принцип
полікультурності передбачає інтегрованість української культури в
європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов:
формування в дітей та учнівської молоді відкритості, толерантного ставлення до
відмінних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань інших народів;
здатності диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, спроможності
сприймати українську культуру як невід'ємну складову культури загальнолюдської;
- принцип
соціальної відповідності обумовлює потребу узгодження змісту і методів
патріотичного виховання з реальною соціальною ситуацією, в якій організовується
виховний процес, і має на меті виховання в дітей і молоді готовності до захисту
вітчизни та ефективного розв’язання життєвих проблем;
- принцип
історичної і соціальної пам’яті спрямований на збереження духовно-моральної
і культурно-історичної спадщини українців та відтворює її у реконструйованих і
осучаснених формах і методах діяльності;
- принцип
міжпоколінної наступності, який зберігає для нащадків зразки української
культури, етнокультури народів, що живуть в Україні.
3. Шляхи
реалізації патріотичного виховання дітей та молоді
3.1. Удосконалення нормативно-правової бази
патріотичного виховання молоді:
- підготовка нормативно-правових документів
з питань національно-патріотичного виховання молоді, внесення відповідних змін
до законодавства;
- розроблення державних і громадських
заходів з інформаційної безпеки, спрямованих на запобігання негативним
наслідкам впливу інформаційної війни;
- розроблення порядку державного
фінансування заходів, спрямованих і на національно-патріотичне
виховання молодих людей;
- підготовка комплексної програми
військово-патріотичного виховання та нормативно-методичного забезпечення її
реалізації з метою виховання здорового підростаючого покоління, готового
захищати національні інтереси та територіальну цілісність України;
- вироблення
науково-теоретичних і методичних засад патріотичного виховання молоді:
включення проблематики патріотичного виховання молоді до дослідницьких програм
та планів наукових і навчальних закладів (через світову історію можна показати,
як державність поновлювали інші народи, зокрема чехи та поляки; через зарубіжну
літературу показати, як ці народи утверджували свою ідентичність; через
дисципліни природничо-наукового циклу розкрити здобутки українців у науці і
техніці, якими слід пишатися тощо, бо тільки цілісна і системна картина
гарантуватиме осягнення мети Концепції);
- вивчення потреб молоді, зокрема
шляхом проведення соціологічних досліджень;
- забезпечення активної участі сім’ї
та родини в розвитку фізичного і морального здорової, патріотично налаштованої
зростаючої особистості.
3.2. Діяльність
органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері
національно-патріотичного виховання:
- проведення заходів спрямованих на
реалізацію патріотичного виховання в закладах системи освіти, культури, спорту;
- підтримка та сприяння волонтерським
проектам, іншої громадської діяльності та самоорганізації українських громадян,
спрямованої на заохочення молоді до благодійних соціальних, інтелектуальних та
творчих ініціатив і проектів на благо України;
- створення умов для популяризації
кращих здобутків національної культурної і духовної спадщини, героїчного
минулого і сучасного українського народу, підтримки професійної й самодіяльної
творчості;
- активне залучення до патріотичного
виховання дітей та молоді учасників бойових дій на Сході України, членів сімей
Героїв Небесної Сотні, бійців АТО та їхніх сімей, діячів сучасної культури,
мистецтва, науки, спорту, які виявляють активну громадянську і патріотичну
позицію;
- залучення молоді до участі у
збереженні і підтримці єдності українського суспільства, у громадському русі
задля громадянського миру і злагоди;
- сприяння спортивній і фізичній
підготовці, спрямованій на утвердження здорового способу життя молодих громадян
з урахуванням принципів національно-патріотичного виховання;
- налагодження співпраці з
військовими формуваннями України як мотивація готовності до вибору військових
професій;
- сприяння роботі клубів за місцем
проживання, центрів патріотичного виховання та інших громадських організацій,
які здійснюють патріотичне виховання молоді;
- активізація виховної роботи з
дітьми та молоддю засобами всеукраїнської дитячої військово-патріотичної гри
“Сокіл” (“Джура”);
- удосконалення підготовки та
перепідготовки кадрів, які займаються питаннями національного і патріотичного
виховання дітей та молоді в системі освіти, культури, спорту.
3.3.
Співпраця органів державної влади та
органів місцевого самоврядування з громадянським суспільством:
- активне залучення до
національно-патріотичного виховання дітей та молоді дитячих і молодіжних
громадських організацій (об’єднань), використання їхнього досвіду, потенціалу,
методів роботи у вихованні патріотів України;
- організаційна та фінансова
підтримка на конкурсній основі програм, проектів громадських організацій,
спрямованих на національно-патріотичне виховання дітей та молоді;
- долучення батьківської
громадськості до популяризації кращого досвіду патріотичного виховання;
- посилення громадського контролю за
діяльністю органів виконавчої влади стосовно національно-патріотичного
виховання молоді.
3.4.
Інформаційне забезпечення національно - патріотичного виховання дітей та
молоді:
- організація у теле-,
радіопрограмах, Інтернет-ресурсах та в друкованій пресі постійно діючих рубрик,
що популяризують українську історію, боротьбу українського народу за
незалежність, мову та культуру, досвід роботи з національно-патріотичного
виховання різних соціальних інституцій; підтримка україномовних молодіжних
засобів масової інформації;
- запобігання пропаганді в засобах
масової інформації культу насильства, жорстокості і бездуховності, поширення
порнографії та інших матеріалів, що суперечать загальнолюдським та національним
духовним цінностям, заперечують суверенність Української держави;
- виробництво кіно - і відеофільмів,
підтримка видання науково-популярної, наукової, художньої літератури
національно-патріотичного спрямування;
- підготовка інформаційної та
науково-популярної літератури для батьків з питань патріотичного виховання
дітей та молоді у сім’ї; висвітлення в засобах масової інформації кращого
досвіду родинного виховання;
- здійснення заходів щодо розширення
фактографічної бази історичних подій, публікація розсекречених архівних
документів, видання історичної науково-популярної літератури, довідкових
матеріалів про здобутки України за роки незалежності, книг патріотичної
спрямованості.
Процес патріотичного виховання дітей і
молоді повинен мати випереджувальний характер, відповідати віковим і
сенситивним періодам розвитку дитини та особистісним характеристикам.
Етапи
впровадження національно-патріотичного виховання дітей та молоді
На першому
етапі (2015 р.) планується :
- створення нормативно-правового
підґрунтя, інформаційно-методичного забезпечення для здійснення
національно-патріотичного виховання дітей та молоді;
- створення Центру
патріотичного виховання у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України;
- створення інформаційного ресурсу,
присвяченого цій тематиці;
На другому
етапі (2016-2017 рр.) передбачається:
- розроблення програм,
навчально-методичних посібників з предметів гуманітарно-соціального спрямування
для дошкільних, загальноосвітніх, позашкільних та вищих освітніх закладів,
спрямованих на патріотичне виховання дітей та молоді;
- підготовка та видання
науково-методичних посібників і методичних рекомендацій з організації виховних
заходів, роботи клубів, центрів патріотичного виховання тощо;
На третьому
етапі (2018-2019 рр.) забезпечується :
- проведення моніторингу системи
патріотичного виховання дітей та молоді за допомогою соціологічних опитувань,
анкетування, психологічного тестування;
- проведення науково-методичних
конференцій, створення банку передового педагогічного досвіду на інформаційному
веб-ресурсі;
- аналіз здобутого, встановлення
досягнень і викликів, корекція навчально-виховних впливів з урахуванням
результатів моніторингу.
Очікувані
результати:
У результаті впровадження системи
національно-патріотичного виховання очікується:
– забезпечення у молодого покоління
розвинутої патріотичної свідомості і відповідальності, почуття вірності, любові
до Батьківщини, турботи про спільне благо, збереження та шанування національної
пам’яті;
– зацікавленість молоді щодо служби у
Збройних силах України, готовність до захисту України та виконання
громадянського і конституційного обов’язку із захисту національних інтересів,
цілісності, незалежності України, з метою становлення її як правової,
демократичної, соціальної держави;
– збереження стабільності в
суспільстві, соціальному та економічному розвитку країни, зміцнення її обороноздатності
та безпеки;
– створення ефективної виховної
системи національно-патріотичного виховання молоді;
– консолідація зусиль суспільних
інституцій у справі виховання підростаючого покоління.
Необхідною умовою втілення Концепції в
практику є широке обговорення її положень і завдань, проведення конференцій,
круглих столів, семінарів, що будуть актуалізувати порушені цією Концепцією
питання і завдання та спонукатимуть до розроблення конкретних заходів з їх
реалізації.
__________________________________________________________________
ДОДАТОК
До Наказу Міністерства освіти і науки України від
16.06.2015 р. № 641
Методичні
рекомендації
щодо
національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах
Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні
після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе
більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття
патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної
громадянської позиції тощо.
Важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини
осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе
відповідальність, самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну,
демократичну, правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку,
сприяти єдності української політичної нації та встановленню громадянського
миру й злагоди в суспільстві.
Важливим чинником
національно-патріотичного виховання є феномен Майдану – промовистого свідчення
жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської
гідності, відстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою учасників від
особистого заради досягнення спільної мети; багатомовністю, полірелігійністю.
Зміст виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого дотепер у
світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на
порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного
режиму в країні.
Актуальним є організація збирання та поширення
інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців
добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та
інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності
України.
Героїчні й водночас драматичні й
навіть трагічні події останнього часу спонукають до оновлення експозицій
шкільних музеїв, заповідників та кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації
про учасників АТО та волонтерів з даної території; необхідно взяти шефство над
родинами учасників ATO, які цього потребують. В цілому важливим є формування
засобами змісту навчальних предметів якостей особистості, що характеризуються
ціннісним ставленням до суспільства, держави, самої себе та інших, природи,
праці, мистецтва.
З огляду на це
рекомендуємо:
По-перше, виокремити як
один з найголовніших напрямів виховної роботи, національно-патріотичне
виховання – справу, що за своїм значенням є стратегічним завданням. Не менш
важливим є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства,
державних символів - Герба, Прапора, Гімну.
По-друге, необхідно виховувати в учнівської молоді
національну самосвідомість,
налаштованість на осмислення моральних та культурних цінностей, історії,
систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням
відповідальності.
По-третє, системно
здійснювати виховання в учнів громадянської позиції; вивчення та популяризацію
історії українського козацтва, збереження і пропаганду історико-культурної
спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання
молоді, формування готовності до захисту Вітчизни.
По-четверте, важливим
аспектом формування національно самосвідомої особистості є виховання поваги та
любові до державної мови. Володіння українською мовою та послуговування нею повинно стати пріоритетними у виховній
роботі з дітьми. Мовне середовище
повинно впливати на формування учня-громадянина, патріота України.
По-п’яте, формувати
моральні якості особистості, культуру поведінки, виховувати
бережливе ставлення до природи, розвивати мотивацію до праці.
Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення
гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у
процесі навчання і позакласної діяльності.
У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної
роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.
Завдяки
результатам педагогічних досліджень достеменно встановлено, що 40 відсотків від
загального обсягу виховних впливів на особистість дитини здійснює освітнє середовище, в якому вона перебуває.
Ця цифра в кожному конкретному випадку шкільної практики варіюється відповідно
до особливостей області, школи, класу, його мікрогруп та індивідуальних особливостей
самих дітей. Але слід визнати, що поміж інших джерел впливу на становлення й
розвиток дитини (сім’я, однолітки, позашкільні освітні заклади та ін.) школа
посідає домінантні позиції, тож і відповідальності на неї покладається більше,
і можливостей перед нею відкривається більше.
З метою створення
умов для реалізації кожної особистості та підтримки творчого, інтелектуального,
духовного потенціалу нашої нації необхідно модернізувати систему викладання української мови, а саме:
- у навчально-виховній діяльності
неухильно дотримуватися єдиного мовного режиму;
- формувати інформаційно й емоційно
самобутній україномовний простір, який забезпечуватиме прилучення школярів до
величезного мовного дивосвіту, до глобальних знань про рідну мову, її закони,
систему її виражально-зображальних засобів;
- виховувати відповідальне ставлення до
рідної мови, свідомого нею користування;
- сприяти вияву українського менталітету,
способу самоусвідомлення і самоідентифікації, сприйняттю української мови як
коду праісторичної пам’яті;
- плекати розвиток духовної,
емоційно-естетичної, інтелектуальної сфери саме на основі української мови;
- через мовне посередництво долучати школярів
до національної історії, до різних масивів національної культури, до глибинної
сутності народного життя;
- здійснювати
розвиток мовлення не тільки на уроках української мови і літератури, а й під
час вивчення всіх інших предметів.
Також навчальні заклади мають проводити
інформаційно-просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на формування толерантності, поваги до культури, історії,
мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних
національностей за участю психологів, істориків, працівників кримінальної міліції.
Водночас необхідно активізувати співпрацю
педагогічних колективів з органами учнівського
та батьківського самоврядування щодо формування у дітей та молоді духовності, моральної культури, толерантної
поведінки, уміння жити в громадянському суспільстві.
У контексті зазначеного вище, надаємо
методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у
загальноосвітніх навчальних закладах.
Інформатика
Зорієнтованість
навчання інформатики на формування готовності учнів до життя і продуктивної
діяльності в умовах інформатизованого суспільства майбутнього має визначати не
тільки його зміст, а й світоглядну спрямованість.
Зважаючи на природну зацікавленість учнів
новими інформаційними технологіями, використання яких їм доводиться бачити у
повсякденному житті, у засобах масової інформації, кіно - та відеофільмах,
реалізація завдань, які поставлено перед курсом, на перший погляд не здається
надто важкою. З іншого боку, окрім основних результатів навчання слід
обов’язково планувати і додаткові, а надто – реалізацію виховних впливів як
процесу навчання, так і навчального матеріалу.
Виховання
національної самосвідомості при навчанні інформатики, як і навчанні інших
навчальних предметів природничого та математичного спрямування, може
здійснюватись різними шляхами, з використанням різних методів та форм
навчально-виховного процесу. Виховні впливи повинні реалізуватись із
максимально можливим використанням мимовільної уваги та мимовільного
запам’ятовування, бути органічно пов’язані як із змістом навчального предмету,
так і з повсякденним життям.
На прикладі
досягнень українських вчених при розробці електронної обчислювальної техніки,
літакобудування, суднобудування, а також машинобудування учням має бути
показано, що на певних історичних етапах вітчизняна наука та індустрія були на
найвищих позиціях, на світовому рівні. Тому цілком доцільним для здійснення виховного
впливу на учнів при вивченні інформатики є формування емоційного відношення до
навчального матеріалу з боку учнів.
Можна визначити
такі основні шляхи здійснення виховних впливів при навчанні інформатики.
1.
Добір фактичного матеріалу виховної
спрямованості, який використовується на уроках. Таким матеріалом можуть бути як
історичні факти, що свідчать про пріоритет вітчизняної науки на певних
напрямках; так і приклади із повсякденного життя, які використовуються при
поясненні певних понять.
2.
Персоніфікація досвіду застосування
засобів обчислювальної техніки, яка полягає у використанні посилань на відомих
учням людей, посиланням на знайомі учням із життєвого досвіду (безпосередньо
власного, або опосередкованого) ситуації.
3.
Формулювання навчальних задач у сюжетній
формі, з використанням матеріалів (ситуацій, сюжетів тощо) виховного
спрямування.
4.
Використання методу проектів із обранням
тем, спрямованих на поглиблене вивчення питань, пов’язаних з історією розвитку
обчислювальної техніки в Україні, історією, географією, економікою рідного
краю, екологією тощо.
Фактичним
матеріалом виховного спрямування можуть бути, наприклад, параметри та дати
розробки вітчизняної техніки, дані про виробничі галузі України, геополітичні
об’єкти. На уроках інформатики можливе використання фактичного матеріалу,
спрямованого на патріотичне виховання, не тільки з історії розвитку інформатики в Україні та про внесок
вітчизняних учених у розвиток світової науки. Фактичний матеріал з інших
галузей науки і техніки, навіть літератури та мистецтва може бути використаний
на уроках інформатики. Такий матеріал доцільно використовувати як набори даних,
описи реальних об’єктів при вивченні тем, пов’язаних з побудовою моделей,
формуванню та аналізу баз даних, роботи з електронними таблицями – практично
для кожної з тем шкільного курсу інформатики можна підібрати відповідне
фактичне наповнення, орієнтоване на виховання національної самосвідомості.
Правильне подання
фактичного матеріалу полягає у поступовому підведенні учня до висновків,
запланованих як цілі навчання (основні та побічні, у т.ч. — виховання
національної самосвідомості).
ДОДАТОК
До Наказу Міністерства освіти і науки України від
16.06.2015 р. № 641
Методичні
рекомендації
щодо
національно-патріотичного виховання у загальноосвітніх навчальних закладах
Ураховуючи нові суспільно-політичні реалії в Україні
після Революції гідності, обставини, пов’язані з російською агресією, усе
більшої актуальності набуває виховання в молодого покоління почуття
патріотизму, відданості загальнодержавній справі зміцнення країни, активної
громадянської позиції тощо.
Важливо, щоб кожен навчальний заклад став для дитини
осередком становлення громадянина-патріота України, готового брати на себе відповідальність,
самовіддано розбудовувати країну як суверенну, незалежну, демократичну,
правову, соціальну державу, забезпечувати її національну безпеку, сприяти
єдності української політичної нації та встановленню громадянського миру й
злагоди в суспільстві.
Важливим чинником
національно-патріотичного виховання є феномен Майдану – промовистого свідчення
жертовності заради безумовного дотримання прав людини та поваги до людської
гідності, відстоювання загальнонаціональних інтересів відмовою учасників від особистого
заради досягнення спільної мети; багатомовністю, полірелігійністю. Зміст
виховних заходів має позиціонувати Майдан як форму небаченого дотепер у
світовій історії мирного колективного протесту українців у відповідь на
порушення базових прав людини і громадянина з боку недемократичного політичного
режиму в країні.
Актуальним є організація збирання та поширення
інформації про героїчні вчинки українських військовослужбовців, бійців
добровольчих батальйонів у ході російсько-української війни, волонтерів та
інших громадян, які зробили значний внесок у зміцнення обороноздатності
України.
Героїчні й водночас драматичні й
навіть трагічні події останнього часу спонукають до оновлення експозицій
шкільних музеїв, заповідників та кімнат бойової слави, зокрема щодо інформації
про учасників АТО та волонтерів з даної території; необхідно взяти шефство над
родинами учасників ATO, які цього потребують. В цілому важливим є формування
засобами змісту навчальних предметів якостей особистості, що характеризуються
ціннісним ставленням до суспільства, держави, самої себе та інших, природи,
праці, мистецтва.
З огляду на це
рекомендуємо:
По-перше, виокремити як
один з найголовніших напрямів виховної роботи, національно-патріотичне
виховання – справу, що за своїм значенням є стратегічним завданням. Не менш
важливим є повсякденне виховання поваги до Конституції держави, законодавства,
державних символів - Герба, Прапора, Гімну.
По-друге, необхідно виховувати в учнівської молоді
національну самосвідомість,
налаштованість на осмислення моральних та культурних цінностей, історії,
систему вчинків, які мотивуються любов'ю, вірою, волею, усвідомленням відповідальності.
По-третє, системно
здійснювати виховання в учнів громадянської позиції; вивчення та популяризацію
історії українського козацтва, збереження і пропаганду історико-культурної
спадщини українського народу; поліпшення військово-патріотичного виховання
молоді, формування готовності до захисту Вітчизни.
По-четверте, важливим
аспектом формування національно самосвідомої особистості є виховання поваги та
любові до державної мови. Володіння українською мовою та послуговування нею повинно стати пріоритетними у виховній
роботі з дітьми. Мовне середовище
повинно впливати на формування учня-громадянина, патріота України.
По-п’яте, формувати
моральні якості особистості, культуру поведінки, виховувати
бережливе ставлення до природи, розвивати мотивацію до праці.
Для реалізації цих глобальних завдань необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення
гармонійного співвідношення різних напрямів, засобів, методів виховання дітей у
процесі навчання і позакласної діяльності.
У навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної
роботи, що лежать в основі козацької педагогіки.
Завдяки
результатам педагогічних досліджень достеменно встановлено, що 40 відсотків від
загального обсягу виховних впливів на особистість дитини здійснює освітнє середовище, в якому вона перебуває.
Ця цифра в кожному конкретному випадку шкільної практики варіюється відповідно
до особливостей області, школи,
класу, його мікрогруп та індивідуальних
особливостей самих дітей. Але слід визнати, що поміж інших джерел впливу на
становлення й розвиток дитини (сім’я, однолітки, позашкільні освітні заклади та
ін.) школа посідає домінантні позиції, тож і відповідальності на неї
покладається більше, і можливостей перед нею відкривається більше.
З метою створення
умов для реалізації кожної особистості та підтримки творчого, інтелектуального,
духовного потенціалу нашої нації необхідно модернізувати систему викладання української мови, а саме:
- у навчально-виховній діяльності
неухильно дотримуватися єдиного мовного режиму;
- формувати інформаційно й емоційно
самобутній україномовний простір, який забезпечуватиме прилучення школярів до
величезного мовного дивосвіту, до глобальних знань про рідну мову, її закони,
систему її виражально-зображальних засобів;
- виховувати відповідальне ставлення до
рідної мови, свідомого нею користування;
- сприяти вияву українського менталітету,
способу самоусвідомлення і самоідентифікації, сприйняттю української мови як
коду праісторичної пам’яті;
- плекати розвиток духовної,
емоційно-естетичної, інтелектуальної сфери саме на основі української мови;
- через мовне посередництво долучати школярів
до національної історії, до різних масивів національної культури, до глибинної
сутності народного життя;
- здійснювати
розвиток мовлення не тільки на уроках української мови і літератури, а й під
час вивчення всіх інших предметів.
Також навчальні заклади мають проводити
інформаційно-просвітницьку роботу з батьками, спрямовану на формування толерантності, поваги до культури, історії,
мови, звичаїв та традицій як українців так і представників різних
національностей за участю психологів, істориків, працівників кримінальної міліції.
Водночас необхідно активізувати співпрацю
педагогічних колективів з органами учнівського
та батьківського самоврядування щодо формування у дітей та молоді духовності, моральної культури, толерантної
поведінки, уміння жити в громадянському суспільстві.
У контексті зазначеного вище, надаємо
методичні рекомендації щодо національно-патріотичного виховання у
загальноосвітніх навчальних закладах.
Трудове
навчання
Шкільний предмет трудове навчання
(технології) має значні можливості у вихованні в учнів національно-патріотичних
почуттів. Досвід роботи учителів та результати науково-методичних досліджень у
цьому напрямку, дозволяють стверджувати, що значний потенціал у розв’язанні
цього завдання полягає у прилученні учнів до національної культури саме у
процесі трудового навчання.
Дієвим підґрунтям для такої виховної
роботи можна вважати процес формування в
учнів конкретного практичного досвіду з виготовлення предметів і речей, які у
своєму змісті пов’язані з народною культурою українців, а саме – виготовлення декоративно-ужиткових і
ремісничих виробів, які були
характерними для побуту українців, а
деякі з них криють у своїх формах і техніках оздоблення й інші сторінки нашої
історії. Досить часто мистецькі речі, які учні можуть виготовити власноруч,
мають таке оформлення і техніку виконання, які обумовлені історією українського
народу – від дерев’яних речей оздоблених різьбленням до елементів народного
одягу, що містять у своєму оформленні національно-патріотичну символіку.
Декоративно-ужиткове мистецтво й сьогодні
охоплює широке коло предметів із різних сфер людської діяльності. Саме прояви
національної культури завжди
супроводжують життя кожної людини, і для кого більшою, для кого – меншою мірою,
але вони є тим духовним середовищем, у якому формуються світогляд, естетичні
ідеали, моральні й трудові цінності та національні почуття особистості.
Сприятливі умови для цього створює
варіативна частина навчальної програми з трудового навчання, коли учні спільно
з учителем можуть обрати певний модуль, який пов'язаний з традиційними
народними ремеслами, і це може бути: «Художня обробка деревини», «Технологія
виготовлення народної ляльки», «Художнє випалювання» тощо.
На уроках трудового навчання, коли учні
вивчають певний навчальний модуль з декоративно-ужиткового мистецтва існують
загальнодоступні (у методичному розумінні цього слова) способи прилучення учнів
до надбань української культури, і тут можна вказати на два основних, як-от:
повідомлення учням різноманітних відомостей про народні культурні традиції, що склались в українців та
організація додаткових позаурочних занять і заходів для більш тісного
ознайомлення учнів з елементами етнокультури.
Введення культурологічних відомостей в
організаційну структуру занять на уроках
трудового навчання може відбуватись безпосередньо, коли відбувається вивчення певного народного ремесла чи
декоративно-ужиткового або художнього виду мистецтва.
Під час виготовлення учнями декоративних
чи декоративно-ужиткових виробів важливе місце, крім суто технічної сторони,
має й мистецька сторона цієї справи, яка полягає насамперед у визначенні
художньої ідеї твору, в основу якого
покладено той образ, який виникає в уяві дитини, тих думок і почуттів, які вона
хоче передати оточуючим. У змісті діючої програми з трудового навчання
передбачено вивчення таких тем і розділів, що обумовлюють виховний вплив
учителя через повідомлення учням таких теоретичних відомостей, які розкривають
різні сторінки нашої історії, формують в учнів загальне уявлення про моральну й
духовну культуру українського народу тощо.
Тому учитель має нагоду впливати на почуття дитини, а через добір певних
культурологічних відомостей, виховувати патріотичні та національні почуття
школярів. Виготовлення виробів, наприклад технікою аплікації соломкою,
вишиванням, може передбачати створення таких художніх композицій, які
відображають історію українського народу, його визвольний рух і звитягу
сучасних захисників рідного краю тощо.
Значна кількість вчителів на уроках
трудового навчання планують такі вироби для виготовлення, які можуть бути
передані нашим воїнам, які обороняють нашу країну на сході. Зокрема це:
різноманітні за конструкцією та різні за складністю виготовлення «пічки», «якорі»
для пошуку розтяжок, маскувальні сітки, сумки для аптечок, рукавиці, сувеніри з
патріотичною символікою тощо.
Виготовлення саме таких виробів якнайкраще сприяє вихованню в учнів
національно-патріотичних почуттів.
Немає коментарів:
Дописати коментар